Миколаївка- село, центр сільської ради.
            Розташоване за 25 км від районного центру м. Суми.
            Площа населеного пункту - 254,40 га.
            Населення - 858 осіб
            Кількість дворів - 383.
            День села - 19 грудня.

   Село засноване в 1689 році. За переказами засновники-козаки назвали його на честь свого побратима. За іншою версією, так село назвав поміщик на честь свого сина Миколи.
   Сумський повіт, до якого входила Миколаївка, займав чільне місце в кустарному виробництві Харківської губернії. Тут розвивалися шевський, кравецький, столярний, ковальський промисли. Та все ж головним заняттям населення було землеробство. Вирощували овочі, зернові культури - жито, овес, гречку, пшеницю, ячмінь, просо. З 60-х років XVIII ст. почали саджати картоплю, займалися садівництвом, розводили коней, волів, корів, овець, птицю. Додатковим джерелом існування було рибальство, мисливство та бортництво.
   До 1917 року в Миколаївці нараховувалося 300 дворів, які володіли 700 десятин землі. У володіннях місцевого поміщика Калугіна було близько 3 тисяч десятин землі. На той час в селі було 2 церкви, 3 лавки, 2 корчми, початкова школа, в якій навчалося 50 дітей. Коштом поміщиці Варвари Тимченкової в селі було збудовано кам'яну двопрестольну церкву. Головний храм - в ім'я Різдва Пресвятої Богородиці і придільний - в ім'я Святого Миколая. В центрі села розташовувся приватний будинок Калугіних - типовий маєток ХІХ ст. У 1917-1918 роках і церква і будинок були зруйновані. У 1867 році була заснована двокласна, пізніше чотирикласна, школа. Обов'язковий предмет - Закон Божий.
   На початку ХХ ст. в селі працювала Миколаївська церковно-приходська школа та Миколаївська І та ІІ школи. В І школі навчалося 130 учнів, працювало 3 вчителі, у ІІ - 50 учнів, 2 вчителі. У 1931 році однокласну школу перевели у нову будівлю, яку називали "великою школою", діти навчались у дві зміни. У приміщенні нинішньої сільської ради знаходився притулок для дітей-сиріт.
   Теперішнє приміщення школи збудоване в 1975 році. В різні роки директорами школи працювали Щербак Петро Йосипович та Єрмоленко Андрій Андрійович. В 70-80 роках для учнів Миколаївської середньої школи були традиційними конкурси пісні і строю, приурочені до дня Перемоги, засідання ради клубу "Патріот" під керівництвом Бабенко Людмили Михайлівни. Кожного року влітку гостинно відкривав двері табір праці та відпочинку "Світанок". Учні своїми силами виконували роботи по благоустрою території школи.
   На початку ХХ ст. в Миколаївці знаходилося волосне управління. Головою був призначений мешканець с.Кекине Андрій Кузьмич Бондарєв, який з 20 сім'ями села організував гурток, де разом працювали і харчувалися. Згодом цей гурток перейменували в артіль "Трудовий селянин". 19 січня 1921 р. А.Бондарєв та інші активісти були вбиті махновцями, які проходили через село. Артіль назвали ім'ям Бондарєва, вона проіснувала до 1924 року. Потім її реорганізували в комуну "Маяк соціалізму", яку очолив Симоненко. В 1929 році був створений колгосп "Вперед", першим головою став Трохим Михайлович Прокопенко. На базі комуни був створений ще один колгосп - ім.Кагановича. Об'єдналися колгоспи в 1951 році.
   В 20-30 роках в селі активно діяв хор, оркестр народних інструментів, самодіяльний театр. Оркестром керував М.Ф.Григор'єв, першим керівником хору став М.Шапошников, а театром займався сам Василь Живиця та його дружина Фаїна Семенівна Шейніс. Учасники художньої самодіяльності ставили чудові п'єси, виїздили з концертами до сусідніх сіл. В 1934 році збудували перше приміщення клубу, де розмістилася також бібліотека. За сприяння Ф.С.Шейніс в Миколаївці організували перші в Сумському повіті ясла. Завідуючою в них була сама Фаїна Семенівна.
   До сьогодні люди здригаються, згадуючи голодомору 1932-1933 років, коли від голоду померло більше половини жителів. Точної цифри не пам'ятає ніхто. На кожне одноосібне господарство були накладені великі податки на зерно, яйця, м'ясо. За несплату податків колгоспні активісти саджали у в'язницю, забирали хліб, овочі, посуд, одяг, будинки. Люди ходили в Росію міняти одяг на харчі, та не всі поверталися. За вкрадені на полі колоски жорстоко били, засуджували на 10 років позбавлення волі. Дорослі, і діти помирали вдома, у полі, на вулицях. Кожного дня підвода проїздила вулицями села і відвозила померлих на кладовище. Навесні 1938 року "машина жорстоких репресій" прокотилася по долях земляків. До розстрілу з конфіскацією майна було засуджено Красулю Івана Сергійовича, Прокопенка Трохима Михайловича, Карпенка Юхима Антоновича.
   В період Великої Вітчизняної війни на фронт пішли 511 мешканців села, з них 325 загинули. Село було окуповане німцями з осені 1941 року до осені 1943 року.
                  Коли ми згадуємо мертвих,
                  Ми думаємо про живих,
                  Отих, чиї тіла цементно
                  Вкипіли в грунт сорокових.
                  Отих, що в куцому окопі
                  Вміщали більше, аніж плоть.
                  Вони були звичайні хлопці,
                  Яких і кулі не збороть…
   Серед них - Мірошніченко Олександр Матвійович, Дунай Іван Пантелеймонович, Бідненко Никифор Сергійович, Бідненко Олексій Савельович, Бедлинський Іван Маркович. Ветеран війни Красуля Марія Несторівна охоче зустрічається з учнями нашої школи і розповідає про бойове минуле. У 1943 році вона була мобілізована в ряди діючої армії. Служила в 46 відділенні батальйону повітряного спостереження, медицини, оповіщення та зв'язку. Разом з Другим Українським фронтом брала участь у форсуванні Дніпра, визволенні Угорщини. У липні 1942 року на примусові роботи до Німеччини було вивезено 28 чоловік. Серед них - Довгопол Марія Антонівна, Самотой Олександра Устимівна, Бурда Катерина Іванівна, Волкова Антоніна Василівна та багато інших.
   Височіє посеред села обеліск в пам'ять про загиблих, як пересторога майбутніх поколінь. Після війни колишнього сержанта-фронтовика Михайла Івановича Кузнєцова колгоспники одностайно обрали головою артілі. У 1948 році по 30 центнерів хліба зібрали хлібороби з 48 га поля, добре вродила і озима пшениця. У 1948 році М.І.Кузнецов був удостоєний високого звання Героя Соціалістичної праці. До 1958 року Михайло Іванович очолював господарство, доки дозволяло здоров'я.
   З 1958 по 1988 рік колгосп "Вперед" очолив Коропченко Михайло Миколайович, кавалер ордена "Знак Пошани". За трудову доблесть орденами нагороджені: Красуля Марія Сидорівна, Демиденко Леонід Якович, Пархоменко Віра Прокопівна. Всього в селі налічується 25 орденоносців. З 1960 року в Миколаївці почав працювати свинотоварний комплекс, який в 1982 році став переможцем Всесоюзного соціалістичного змагання. У 1977 році з числа випускників Миколаївської середньої школи був створений молодіжний механізований загін "Розсвіт".
   З 1979 по 2000 роки колгосп очолював Непийвода Іван Оліянович. За час його роботи було збудовано нове приміщення дитячого садка, Будинку культури, прибудова до лікарні, проведена газифікація, прокладені дороги з твердим покриттям, водогін. В селі з'явилися дві нові вулиці - Комсомольська і Молодіжна та споруджено більше 20 нових будинків для жителів Миколаївки.
   В селі пишаються земляком-поетом Скориком Павлом Григоровичем, який деякий час працював у місцевій школі, в Миколаївці живе його старенька мама. Він закоханий у своє село, оспівує його у своїх віршах. У 2005 році вийшла збірка творів Павла Григоровича під назвою "Щем". У його віршах відчувається величезна енергія думки і тих почуттів, які вони передають. Його ліричні герої не надумані, а взяті з реального життя. Не менш яскравою особистістю був Анатолій Семенюта, вчитель за фахом, поет за покликом душі. В кінці 70-х років він працював у Миколаївській школі. Збірка його творів "Борг" вийшла у 2005 році за сприяння П.Г.Скорика.
   Людиною з великої літери можна назвати Живодьора Володимира Федоровича, який очолив шкільний колектив у 1976 році. Під його керівництвом школа стала однією з кращих в районі. Шкільне приміщення було укомплектоване сучасними меблями, тут працював технічний центр. Біля школи була насаджена паркова зона. В 1985-86 роках добудоване приміщення школи - актовий зал, класні кімнати для початкових класів.
   З 1976 року стартував фестиваль "Хліборобська пісня". З того часу хор Миколаївського Будинку культури був незмінним його учасником. За високу виконавську майстерність у 1991 році хору було присвоєно звання Народного. Окрасою хору є його солістка - Красуля Людмила Никифорівна -неодноразовий Лауреат фестивалю народної творчості "Хліборобська пісня". Непийвода Надія є також Лауреатом фестивалю "Хліборобська пісня" та дипломантом районного молодіжного фестивалю "Молоді голоси".
   Пороскун Микола Іванович працював головою сільської ради з 1972 по 1994 рік. В цей період розвивалася соціальна сфера, з'являлися нові будинки та вулиці, Микола Іванович сприяв розвитку художньої самодіяльності. Талановитим майстром з обробки деревини в Миколаївці є Мар'єта Микола. У кожен свій виріб він вкладає часточку своєї душі. Віра Видиш - майстриня-вишивальниця, постійна учасниця сільських виставок народної творчості. Її вироби зачаровують різнобарв'ям кольорів. Алла Гошовська - бібліотекар за покликом душі. За творчий підхід до справи та сумлінну працю у 1996 та 2003 роках була удостоєна звання "Кращий за професією". При бібліотеці діють жіночі клуби "Роксолана" та "Берегиня", гуртки "Книжкова лікарня", "Умілі руки", літературна світлиця.
   На сьогоднішній день в селі на базі колишнього КСП "Вперед" створене ТОВ АФ "Вперед", яке очолює Кураш Віктор Петрович. Крім того в селі діє ще одне підприємство - СВК "Миколаївський". Миколаївка для кожного з нас - свята земля, тут наше коріння, тут для нас все рідне і дороге: зелені гаї над ставками, хлібні поля, голубе небо. Звідси починається наша дорога у велике життя. Любов до цієї землі ми збережемо назавжди у своєму серці.